Священна земля Афон
Уявіть собі Священну землю – відокремлений куточок землі на березі теплого і чистого моря, де доба закінчується із заходом сонця – о 8 годині вечора, на обід вистачає одного-єдиного шматка хліба, відстань вимірюється не кілометрами, а скрізь панує Чудо. Причому якщо ви – жінка, то Афон так і залишиться лише у вашій уяві. Ступити на святу землю монастиря і на власні очі побачити це дивовижне місце можуть тільки чоловіки…
Невже справді тут ніколи не було жінок? Не було. У всякому разі останні півтори тисячі років. Дуже давно, в 1470 році, сюди прибула на розкішному кораблі сербська царівна Маро. Вона привезла тутешнім мешканцям багаті дари, але навіть їй не вдалося пройти по цій землі більше десяти кроків. Згідно з легендою, її зустрів ангел і попросив повернутися на корабель.
Відчайдушні представниці прекрасної статі, щоправда, не раз намагалися пробратися на заборонний півострів. Наприкінці минулого століття якась дама, перебравшись в чоловічий одяг, ухитрилася-таки обдурити пильних охоронців. Кажуть, непокірна міс була феміністкою і приїхала в ці краї з почуття протесту. Погулявши по березі кілька хвилин, вона вирішила всім продемонструвати свою перемогу над стародавніми засадами і, публічно роздягнувшись догола, пішла купатися в морі. Але вийти з хвиль їй не судилося: бунтарку з’їли акули.
Це був єдиний випадок в історії Афону, коли охоронці обителі не впізнали серед паломників переодягнену даму. Догляд тут дуже суворий. “Ні-ні, мадам, сюди не можна. Ваш чоловік може пройти на борт, а вам доведеться почекати в кемпінгу…”
Безкоштовні кемпінги спеціально облаштовані поза межами півострова. Тут залишаються дружини необізнаних про тутешні порядки мандрівників. Поки нав’ючені чоловіки, вичавлюючи від поту сорочки, піднімаються на висоту 2000 метрів, їх благовірні загоряють і купаються. Благо зубасті тварини, які з’їли самовпевнено феміністку, як правило, все ж тримаються на чималій відстані від берега.
Отже, по один бік кордону святого монастиря жінки ніжаться в хвилях, по інший – чоловіки живуть в повній аскезі. Тут заборонено носити майки і шорти, курити, лаятися, їсти м’ясо, слухати музику. Але дозволено незрівнянно більше – долучитися до давніх православних святинь.
Священна земля Афон
Юридично чоловічий монастир знаходиться на території Греції, але являє собою як ніби державу в державі. Його громадяни – греки, росіяни, українці, серби, грузини, осетини, болгари – нікому в цілому світі не сплачують податків або зборів. Це тому, що верховною правителькою цих місць офіційно визнана сама Божа Матір, яка, за переказами, обрала це місце своїм земним уділом. Ченці покажуть вам крихітну хмарка, завислу на самій вершині високої гори посеред абсолютно чистого неба. Якщо хмарка на місці – значить Богородиця тут, на півострові. По суті, вона і є та єдина жінка, яка завжди незримо присутня на землі Афона.
Напевно тому тут ніхто і ніколи не відчуває себе самотньою. Навіть заблукавши в нічному лісі, варто попросити Божу Матір і ось вже поблизу запалиться теплий вогник хатини, де завжди пустять на нічліг.
Кажуть, на молитвах тутешніх старців тримається весь світ. Можна, звичайно, не вірити. Тим більше буде ваше здивування, коли місцевий чернець, що живе один, високо в горах, в церковній келії не те що без Інтернету – без електрики, розповість вам про останні новини.
Зазвичай українські паломники завжди прагнуть піднятися на головну вершину Афона – туди, де знаходиться крихітний храм Преображення Господнього, туди де ближче всього до святої хмаринки.
Афонські ченці пам’ятають одного “нового русского” – молодого банкіра. На священний берег він ступив в барвистих шортах по коліна і кепці-бейсболці козирком на потилицю, з охоронцем та мобільним телефоном. Приїхав за дивом.
Священна земля Афон
Спочатку “найдивнішим” чином відмовив мобільний телефон, зламалася відеокамера. Потім з’ясувалося, що подорожувати по півострову доведеться пішки: будь-яких таксі та автобусів тут немає – просто тому, що відсутні дороги. Коли банкір, знемагаючи від сорокаградусної спеки, все-таки дістався до найближчого монастиря, його чекало нове потрясіння: в обителі був пісний день. На щастя, склянка чудового молодого вина з легким запахом смоли чудесним чином повернув йому бадьорість.
Ченці не одразу зрозуміли, яке чудо було потрібно банкірові. Здогадалися, коли мільйонер зізнався, що шукає монастир, де замість ігумена в кріслі сидить Богородиця.
Це – відома сербська обитель Хіландар. Тутешні ченці не вибирають собі настоятеля, ігуменею вважається сама Діва Марія. Її образ – стародавня чудотворна ікона Троєручиці знаходиться на ігуменського місці. Але головне чудо тут – виноградна лоза, що виросла прямо з гробу Святого Стефана – короля, який постригся в ченці. Молодий пагін наскрізь пробив товсту кам’яну стіну собору і проріс назовні. Тепер лоза обнесена дрібною залізною сіткою, щоб ні одна виноградинка не пропала: навіть єдина ягідка вилічить жінку від безпліддя.
Зрозуміло, вирушивши у Хіландар, московський магнат заблукав. Він не звик міряти відстані молитвами. Розповідають, що виснажений мільйонер з охоронцем блукали по Афонській горі кілька тижнів. Непотрібний телефон викинули, відеокамеру втратили. Потім втратили лік дням і тільки дивувалися, чому кожному з них цілком вистачає одного-єдиного шматка хліба на обід. Група паломників з Белграда бачила їх біля гірського перевалу. Старий фракієць отець Петро в нічному лісі почастував їх грушами. Греки зустріли двох росіян біля південного підніжжя гори, а болгарські прочани – у північній частині півострова.
Достеменно відомо лише те, що мільйонер повернувся на батьківщину засмаглим, схудлим і категорично неголений. А після цього московські газети повідомили, що в сімействі якогось столичного бізнесмена очікується поповнення. Значить, недарма “новий російський паломник” поневірявся по високогірній чернечій республіці в пошуках монастиря Хіландар…
– На Афоні візантійський час. Він визначається наступним чином: в суботу, під час заходу сонця, стрілки годинника встановлюються на опівночі починається новий день. У Івероні доба починається зі сходом сонця.
– На півострові немає тварин за винятком тих, що використовуються в підсобних роботах. Ні крик птахів, ні рик звірів не відволікають подвижників від молитви.
– Коли чернець вмирає, його ховають без труни, загортаючи в мантію. Над могилою ставлять хрест. Через три роки після смерті тіло покійного знову витягають. Якщо воно зотліло – значить, подвижник прощений і перебуває на небесах. Якщо ж тіло не знищиться, значить, чернець перейшов в інший світ з нерозкаяними гріхами. У цьому разі тіло закопують ще на один рік, протягом якого посилено моляться за спасіння душі покійного. Після закінчення цього терміну тіло, як правило, знищиться. Тоді череп з викресленим на лобі ім’ям, рідше з коротким життєписом, поміщають в кістницю на спеціальній полиці. Решта кісток складають у кутку цього склепу. Зараз в кістниці монастиря знаходяться 2040 черепів.