Екстремальна гурманія
Багато з нас думають, що найстрашніше, що їм запропонують в меню закордонних ресторанів, це равлики або жаб’ячі лапки. А не бажаєте скуштувати смажених тарантулів, отруйне рибне філе або тушкованих кажанчиків? Ну або десерт з мозку мавпи? Ні? А знавці, між іншим, стверджують, що на смак він нагадує ніжний рисовий пудинг…
Під ніж кухаря в різних куточках світу йде найбільш немислима живність. У рейтингу гурманів-екстремалів лідирують, без сумніву, азіати. Для європейця – список незрозумілих назв чужою мовою, пропонований в ресторанах Камбоджі або В’єтнаму. От і думай потім, що це так апетитно похрускує у тебе на зубах.
Камбоджа: тарантули. Якщо ви опинитеся в містечку Скуон недалеко від столиці Камбоджі не втрачайте свідомість, коли вас з усіх боків обліплять продавці з лотками і підносами, засипаними ще живою або вже підсмаженою “стравою”. Щоправда, більшість іноземців, які з’являються в Камбоджі, до “а-пінга” ще не дозріли. Але місцеві гурмани дивуються, чому б не похрумтіти таким смачним павучком розміром з долоню?
Не можна сказати, що сучасні камбоджійці їдять павуків від голоду. Навіть бідні селяни. У них і так достатньо їжі: і рис, і риба, і кури, і свині. Павуки їм, дійсно, подобаються. Тарантули “а-пінг” серед камбоджійців вважаються чудовим делікатесом, як чорна ікра на Заході. Правда, його ще потрібно правильно приготувати.
А готують їх просто. Спочатку їх треба вбити. Хоча ні, спочатку зловити – витягнути з нори і вирвати отруйні ікла. Потім вже вбити, здавивши черевце, щоб вони не втікали зі сковорідки. Далі членистоноге повільно підсмажують на відкритому вогні (обов’язково на дровах) з додаванням великої кількості солі і часнику. Коли хітиновий панцир, у нормальному стані чорний, набирає червонувато-коричневий відтінок, – все, павук з хрусткою скоринкою і дуже ніжний усередині готовий до вживання. Їсти його бажано дуже гарячим. Кажуть, на смак нагадує курку…
Екстремальна гурманія
В’єтнам: кажани. Hа вулицях В’єтнаму можна відшукати найекзотичніші страви. Чого варте серце кобри, яке ще б’ється, суп з броненосців або курячі сердечка, мариновані в свинячій крові. Подібна “амброзія” зовсім не є винаходом якихось диких мешканців джунглів. Як pаз навпаки, всі ці новації можна знайти тільки в найдорожчих ресторанах. Апофеозом екзотичної і неймовірно дорогої трапези є страви з кажанів. У кожному поважному ресторані спійманих звірів тримають у клітці, а клієнтові представляють право вибрати того, який йому сподобався.
Вибраного кажанчика потім демонструють ненажері у всій кpаси: розтягують за крила, а потім одним блискавичним ударом йому відрубують голову. Мало того, кров з рани зціджують в келих, природно, для того, щоб одразу ж її випити. В’єтнамці вірять, що ця кров збуджує і зміцнює чоловічу силу. А знавці стверджують, що м’ясо летючих мишей за смаком схоже на яловичину під соусом карі.
Індонезія: собачий холодець. У тих куточках Азії, де не можyть похвалитися особливим багатством, кращих друзів людини дуже і дуже люблять. Правда, не за розумні очі і виляння хвостиком, а за, так би мовити, смакові якості. Бережіть свого друга, якщо відправляєтеся з ним у відпустку. Вашого улюбленця можуть просто викрасти і підсмажити вам на вечерю, як би це шокуюче не звучало. Власникам чорних собак слід виявляти особливу пильність – адже остров’яни переконані, що їх м’ясо нітрохи не поступається парній телятині.
Гонконг: мозок мавпи. Так-так! Тут це вважається витонченим десертом. Причому, перед тим як опинитися на вашому столі страва пройде неймовірно складну процедуру приготування. Далі читання не для людей зі слабкими нервами: мозок подається на стіл прямо в голові мавпи. Для цього примата міцно фіксують, обривають, а потім пробивають йому голову за допомогою невеликого молоточка і стамески.
Після того, як верхня частина черепа відсутня, мозок їдять чайною ложечкою. І головне: трапезу потрібно закінчити до смерті тварини! Але переведіть дух. На щастя, сучасні кухарі (мабуть під тиском товариств захисту тварин) придумали-таки рецепт цього “десерту”, при якому не доводиться вдаватися до такого немислимо варварства.
Екстремальна гурманія
Парагвай: пацюки. Смажені, тушковані, фаршировані, в’ялені – парагвайці готові їсти своїх гризунів-паразитів у будь-якому вигляді. І якщо раніше їх їли тільки в маленьких бідних селах, то тепер ця мода поширилася по всій країні. Парагвайці вважають, що м’ясо пацюків дуже багате білком, до того ж воно майже дієтетичної. Увага: справжнім делікатесом вважаються новонароджені пацючки, яких готують і ковтають цілком.
У світі вже описаного пристрасть японців до отруйної риби фугу, скуштувавши якої щорічно помирає близько сотні людей, видається цілком невинним. До того ж цивілізована японська влада ще у 1958 році наказала кухарям, які захочуть готувати фугу для своїх клієнтів, здавати суворі іспити. Якщо ж клієнт все-таки помре, кухар за законом честі зобов’язаний зробити сеппуку – випустити собі кишки. Зате через клопоти з обробленням і через те, що, коли всі підозрілі частини видалені, м’яса залишається як кіт наплакав, полоскотати нерви фугу виявляється досить дорогим задоволенням.
Але не тільки Азія шокує нас своїми гастрономічними пристрастями.
Прекрасна Італія може зготувати таке, від чого у непідготовленого заворушиться волосся на голові. Втім блюдо це теж ворушиться.
У селі навколо Лолоу, що в Сардинії, місцеві селяни люблять посидіти після вечері за бокальчиком доброго домашнього вина. На закуску подають хліб і щось коричневе, що витягується з темної шафи прямо перед трапезою. Це сир і він ворушиться. Сирна голова, поцяткована дірками, населена тисячами личинок, які звиваються. Вони, як вважають північні італійці, володіють відмінною збудливою дією. Правда, винайдене це блюдо було зовсім випадково. І навряд чи потрібно пояснювати, як досягти подібних результатів в домашніх умовах. Але якимось чином сир з личинками був визнаний делікатесом і досі готується італійськими кухарями.
Така ось воістину пекельна кухня.