Мальовничі пагорби над р. Случ
Побачивши хоч раз мальовничі околиці Новоград-Волинського, розумієш, що надихало автора “Лісової пісні”.
В давнину Новоград-Волинський називався коротко і красиво – Звягіль. Місцеві жителі пояснюють назву так: давним-давно звягільці торгували майстерними прикрасами – маленькі дрібнички були такої тонкої роботи, що просто дзвеніли в руках. Від цього дзвону і народилася назва міста. Свого часу звягільці славилися гордим і незалежним норовом. Хроніки свідчать, що саме за це розсердився на них Данило Галицький, та й спалив місто дощенту. А разом з містом пропали і стародавні красиві споруди.
Таємниці жовтого замку
Ще до революції Новоград-Волинський був розкішним містом зі своїм особливим колоритом. В єврейських кварталах панувала своя архітектура та атмосфера, німецькі ж переселенці, яких особливо багато жило на Чехівській і Старо-Корецькій вулицях, по-своєму впорядковано і красиво облаштовували місто. Зараз уявити, як виглядав старий Звягіль можна тільки з поштових листівок та фотографій початку століття. Старовинних споруд тут майже не залишилося – місто багато разів переживало страшні пожежі. Остання трапилася під час другої світової війни, тоді Новоград-Волинський випалили дотла спочатку червоноармійці, потім фашисти. Хоча де-не-де між новими бетонними багатоповерхівками ще зустрічаються затишні приватні сектори з різнокольоровими дерев’яними будинками. Здається, саме тут і зберігається давній дух міста. А варто вийти на головну площу і підійти до оглядового майданчика над урвищем – одразу захоплює дух! Неймовірно красива природа, мальовничі пагорби, круто збігають до річки Случ, яка шумно котить свої пінисті води, шліфуючи прибережні камені до блиску. І одразу здається, що це ідеальне місце для середньовічного замку, в якому живе казкова принцеса.
Замок тут і справді є, тільки не середньовічний, а часів Відродження. Знавці стверджують, що в XVI столітті заїжджі архітектори звели його в стилі італійських укріплень. Належав замок Констянтину Острозькому – саме цей знаменитий рід диктував зовнішній вигляд похмурим оборонним укріпленням та і всьому місту. Подейкують, що в замку у господаря пропала не одна гарна дівчина. Але велична споруда Острозького, пофарбована в веселенький яскраво-жовтий колір, дбайливо зберігає свої старі таємниці і в наш час схожа, скоріше, на будинок культури, ніж на темницю прекрасної дами. А ось з принцесою не склалося. Тобто вона, звичайно, була і звали її Леся Українка, але жила вона у звичайному приватному будинку, потопаючому в чорнобривця і хризантеми.
Реліквії Лесі Українки
До речі в Новоград-Волинському є цілих два музеї поетеси. Найцікавіший – будинок, в якому Леся народилася і виросла. Довга присадкувата будівля з безліччю кімнат зустрічає туристів скрипом старої підлоги, яка, можливо, ще пам’ятає своїх колишніх господарів. Хоча від них в будинку практично нічого не залишилося, крім хіба що релікварій – буфету, в якому зберігаються цінні для сім’ї Пчілки-Драгоманових речі і кількох оригінальних речей самої Лесі в її дитячій кімнаті.
У її гардеробі виявляється було багато яскравих речей: вишиванок, спідниць і червоних бус. І класичний шкільний образ Лесі Українки – суворої дівчини в темному платті з наглухо застебнутим коміром – зникає сам собою.
Проте перейнятися новим образом заважають екскурсоводи. Справжню Лесю вони затирають шаблонами, голосінням і пафосними виразами. Не дивно, що у юних туристів замість вогню у погляді з’являється безпросвітна туга. Коли вже будете в музеї, то пройдіться по ньому самостійно, у вас залишиться більше вражень.
Ще один мінус – відсутність сувенірів. Незважаючи на те, що Леся Українка в нашій літературі зірка першої величини, в усьому місті ми не знайшли нічого, що можна відвезти із собою на пам’ять. Хоча в музеї за склом стоять чашки, блюдця, значки та інша сувенірна дрібниця. Довелося задовольнятися фотографіями.
Де поїсти і зупинитися?
Голодними ви не станете – у місті є і ресторани з пристойною кухнею і нормальними цінами, і гастрономи. А ось із затишними недорогими кафе, де можна посмакувати еспресо, переварюючи враження від прогулянки по місту, тут не густо. Доступний готель всього один, і той на околиці. “Тополя” – модернізований варіант радянського готельного комплексу. Тут за 80 грн. ви отримаєте номер із зручностями на поверсі. А якщо розщедритися, то вас буде чекати номер-люкс розміром з поле для гольфу, де по кутах сиротливо тулиться меблевий мінімум. Зате вид з вікна гарний. Але, незважаючи на всі мінуси, нам дуже хочеться приїхати в це місто ще раз, щоб не поспішаючи, прогулятися вулицями старого Звягіля і пройнятися тією особливою атмосферою, яка надихала колись нашу літературну зірку.