10 найкращих карнавалів світу

Як свідчать вчені, в слові “карнавал” є два латинських корені – carno (м’ясо), і vale (прощавай). Це свято здавна проходило за 40 днів до Страсного тижня і було своєрідним кордоном, після якого починався Великий піст.
Однак витоки карнавалу лежать ще в язичницьких церемоніях на честь бога давньоєгипетського Осіріса та Римських Сатурналіїв. Коли на зміну язичництву прийшло християнство, на багато традицій і свят була накладена заборона. Потрапив під нього і карнавал. Але пройшли століття, настала епоха відродження, і в похмуру атмосферу заляканої інквізицією Європи свіжим бризом увірвалося справжнє свято, під час якого люди забували про все, скасовувалися чини і статуси, розсувалися жорсткі рамки пристойності і мінялися порядки.

Пізніше європейці, розселившись по світу, привезли карнавал практично на всі континенти планети, і місцеві жителі із задоволенням цю традицію перейняли. Карнавал у Ріо-де-Жанейро, Гоа, Базелі і Ніцці – у кожного з цих грандіозних свят є свій колорит і особлива атмосфера. Ми пропонуємо вам познайомитися з десятьма найнеймовірнішими карнавалами світу і спробувати відчути, що таке справжні веселощі:

• Бразильський карнавал
• Венеціанський карнавал
• Гоанський карнавал
• Карнавал Кельна
• Марді Гра
• Карнавал на Блакитному березі
• Карнавал у Базелі
• Карнавал на Тенеріфе
• Ямайський карнавал
• Карибський карнавал

Ми всі трішки каріоки…

Бразильський карнавал, одне з найбільш знаменитих видовищ світу – це екзотична суміш європейської вишуканості, стародавніх індіанських традицій і звичаїв чорношкірих рабів. Католицька церква відшукала місце настільки “світському” святу в своєму календарі, і з того часу його відзначають рівно за сім тижнів перед Великоднем, за сорок днів до Страсного тижня. Цього року бразильський карнавал відкриється 19 лютого, а завершиться “парадом переможців” 26 лютого.

Багато сперечаються, що стало початком карнавальної традиції. Кажуть, в його основі лежить привезений португальцями “Пташиний день” – свято, коли прийнято було дурити один одного всілякими способами, обливати водою, обкидувати сирими яйцями, кукурудзою та квасолею. Дівчата зазвичай цілились з балконів прямо в голови що сподобалися їм хлопців, до того ж останні на це не тільки не ображалися, але і сприймали це як загравання. Святкування завжди супроводжувалися піснями і танцями. Незабаром до народної португальської забави з задоволенням приєдналися африканські раби, несучи туди колоритні звичаї своєї батьківщини. Італійські переселенці, у свою чергу, привезли до Бразилії частку казкових венеціанських карнавалів, так зі століттями і склався бразильський карнавал, який тепер щороку вабить до цієї країни мільйони мандрівників.

Карнавал – це найголовніша подія року для кожного бразильця, це свято, що сконцентрувало у собі саму душу і менталітет цієї країни. Світу найбільш відомий карнавал в Ріо – прекрасний, дорогий і сексуальний спектакль на світову публіку. Народні свята проходять далеко від туристичних центрів – в Салвадорі, Ресифі і Форта-лезі, при тому замість фрівільних сюжетів тут зазвичай розігруються історичні сцени. Але для будь-якого каріока – жителя Ріо – “провінційні” свята не варті найменшої уваги, адже все головне дійство відбувається тут, у головному місті Його Величності Карнавалу. Протягом чотирьох офіційних днів свята (а неофіційно країна святкує більше тижня) тут настає час, коли місто беззастережно віддає себе у владу веселощів, коли погляд затуманений пристрастю, коли з легкістю забуваються нещасні “кохання” і знаходяться нові “пасії”.

Традиційно карнавал починається з “офіційної частини” – символічної передачі ключів від міста мером “королю карнавалу”. На чотири дні він стає повноправним господарем міста і наділяється правом видавати і скасовувати будь-які закони. Втім, головний закон відомий: всім веселитися! І населення висловлює повну готовність коритися. Цілий тиждень ніхто не працює. Натовпи напіводягнених людей до відмови заповнюють вулиці, по яких не їздить жодна машина. Еротичний “тонус” учасників карнавалу і глядачів піднімається настільки, що, щоб уникнути демографічного вибуху, влада змушена щороку безкоштовно роздавати кілька мільйонів презервативів. А як інакше, адже вигляд сміливо оголених танцівниць, танцюючих у шаленому ритмі, справляє на глядачів просто нокаутуюче враження…

До речі про ритм. Спочатку музичним супроводом карнавалу були португальські народні пісні. Потім, слідуючи за модою того часу, вони стали чергуватися з полькою, італійськими карнавальними ритмами, а з 1870 року ще й з новим бразильським стилем музики “maxixe”. Незабаром з’явилися так звані “ранчос” – змагання танцюристів, що втілюють у танцювальних па складні любовні перипетії. Саме від ранчос, як вважається, самба взяла свій унікальний артистизм. А от самі рухи прийшли з ритуальних африканських танців, наприклад з африканського обрядового танцю “семба”, який зовні був схожий на шалене трясіння животом. До речі, спочатку самба була саме формою самовираження чорного населення. Згодом на споконвічні африканські танці сильно вплинули модні в той час полька і хабанера, танець став змінюватися згідно з велінням часу, і незабаром став головною складовою бразильського карнавалу. У 1916 році була написана перша самба спеціально для цього свята, а в 1928 році з’явилася і перша школа цього танцю. Зараз школи самби – це унікальний “інститут” в Бразилії, який являє собою самодіяльні творчі об’єднання, які існують на субсидії, і головні завдання яких – підготуватися до карнавальної ходи і провести її так, щоб всі попадали від захоплення. “Фабрики карнавалу” працюють цілий рік, і вражаюча карнавальна хода, що бачать глядачі – це підсумок довгих зусиль декількох тисяч чоловік.

Карнавальна хода найтитулованіших шкіл самби щороку присвячена якійсь певній темі. Відповідно до неї протягом всього року школа шиє костюми, готує декорації, прикрашає платформи, ставить хореографію, пише свою самбу, і все це робиться тільки для того, щоб краще за всіх пройти 700 метрів по “Самбадрому”. У виступі кожної школи беруть участь зазвичай від трьох до п’яти тисяч чоловік, у тому числі й знамениті артисти і спортсмени, які знають, що це обов’язково додасть їм популярності.

З 1984 р. карнавальну ходу йдуть по спеціально відведеній для цієї мети алеї. Вона побудована на авеніді Маркіза Сапукаї, довжина якої 700 метрів, а ширина 13 метрів. Трибуни “самбадрому” вміщають понад 70 тисяч чоловік, причому 40 тисяч місць забезпечено столиками і барами. Кульмінація карнавалу настає в неділю і понеділок, коли проходять школи самби першої категорії. Відкриває дійство карнавальний марш “Розправ крила”, який спеціально для свята написав ще в 1899 році Шкінья Гонзаго. Хода кожної зі шкіл займає півтори години, причому першим йде найтитулованіша. Спочатку йдуть кращі танцюристи, співробітники школи та знаменитості в карнавальних костюмах, за ними – тисячі танцюристів і сотні музикантів, в числі яких, заплативши приблизно 600 доларів, може бути будь-який бажаючий. А на возах, поруч з алегоричними фігурами, в серпанку пір’я, страз і виблискувань танцюють “destagues” – особливо виділені артисти. Біля них екстатично рухаються “пасістас”, елітні танцівниці майже без одягу. Всі вони розігрують свої власні сюжети, об’єднані спільною темою цього року, яка оголошується заздалегідь.

Чотирнадцять танцювальних шкіл “вищої ліги” виступають дві ночі. Притому їх шоу має підкорити не тільки серця глядачів, а й суддівську колегію, яка повинна оголосити чемпіонів і тих, що програли цього року. Журі враховує все: музику і слова пісні, синхронність рухів, сюжет постановки. Оцінки зазвичай знижуються за “дірки” в рядах танцюристів, недостатню експресію в танці або слабкий відгук глядачів. Але “окрема пісня” бразильського карнавалу – це, зрозуміло, одяг танцівників, хоча в деяких випадках доцільніше говорити про його відсутність. Оголюватися – це другий негласний закон карнавалу в Ріо-де-Жанейро. Однак повна нагота правилами заборонено, тому глядачам пропонуються нескінченні варіанти пікантних костюмів, які зводять з розуму не тільки недосвідчених туристів туманної Європи, а й вже звиклих до всього місцевих глядачів.

Звичайно, що така хвилююча вистава не може бути безкоштовною, тому туристу, який хоче випробувати свою витривалість концентрованою пристрастю, варто приготуватися до витрат. Місця для споглядання на “Самбадромі” зазвичай коштують від 250 $, крісла за столиком – від 450 доларів і вище, розміщення в VIP-ложах “самбадрому” – від тисячі доларів. Готелі Ріо-де-Жанейро зазвичай не особливо дорогі, але от у дні карнавалу вони завжди переповнені, і ціни в порівнянні з будь-яким іншим часом року злітають вдвічі.

Втім, долучитися до духу бразильського карнавалу можна і не в “сезон”, відвідавши суботнього вечора за десять реалів репетицію однієї зі шкіл самби. Адже найголовніше – відчути, що ваше серце б’ється в резонанс із ритмом цього пристрасного танцю, так само, як у будь-якого справжнього каріока…

Місто-маскарад

Хто з нас не мріяв хоч раз опинитися “в чужій шкурі”? Сором’язливі холостяки хочуть стати елегантними підступниками, стримані дами – полум’яними куртизанками, а “середнячки” – аристократами з блакитною кров’ю. І тільки в одному місці на землі протягом кількох тижнів такі метаморфози дійсно відбуваються. Тому спрага перевтілення тягне за собою сотні тисяч людей раз на рік у місто-театр Венецію, на унікальний венеціанський карнавал…

Історія Венеції почалася в середині V століття, коли жителі “твердої землі” знайшли на невеликих островах укриття від варварських набігів. Зараз Венеція розташована на 119 островах, оточених 150 каналами, які з’єднані між собою 400 мостами. Також як 15 століть тому люди приїздили сюди з континенту, зараз корінні жителі міста поступово переходять до материкове передмістя Венеції – Местре. Там розташовані фабрики, офіси і тече звичайне життя італійського міста. А сама Венеція поступово перетворюється на місто-музей, у виставу для туристів. І раз на рік у приїжджих є шанс не просто стати глядачами цієї вистави, але й самому взяти участь в ній – під час щорічного венеціанського карнавалу.

Карнавали венеціанці перейняли разом з латинською культурою: витоки цього свята, як відомо, лежать в знаменитих римських Сатурналіях. Головною традицією Сатурналій було крах відмінностей між панами і рабами. У період свят рабам, наприклад, дозволялося сидіти за столами разом з господарями, і навіть відпускати на їх адресу лайки. Однак, щоб станові забобони не зіпсували веселості, під час Сатурналій всі ховали свої обличчя під масками. Спадкоємцем цієї традиції і стала Венеція. Так вийшла на сцену Маска – головний герой венеціанського карнавалу.

Розквіту венеціанські карнавали досягли в 18 столітті. Тоді вони були не тільки головною подією року, а й сенсом існування. Під час карнавалу нічого не здавалося надто соромливим, занадто сміливим, занадто безрозсудним, занадто розпусним. Відкривалися сотні гральних будинків, де програвалися величезні статки і де змінювали законним чоловікам і дружинам невідомі “маски”. Не зробити гріхопадіння в карнавальні дні і ночі, коли навіть церква ставала менш суворою, було просто непристойним. А потім почалися революції, і свято майже забулося. Двісті років Венеція жила без карнавалів, і тільки в 1980 році вони відновилися.

Зараз більше 500.000 романтиків щороку приїжджають сюди злитися зі святкововим яскравим натовпом. Щороку карнавал відкривається найстарішим венеціанським святом – Festa delle Marie, який присвячений звільненню венеціанських дівчат, викрадених піратами з Істрії. На площі Святого Марка влаштовуються вистава “Комедії дель Арте”, а потім на глядачів обрушуються тонни конфеті. На вулиці виходять сотні і тисячі Арлекіно, П’єро, Панталоне і Коломбін, мушкетерів і бауто, і чудовий хід проходить від палацу Святого Петра до площі Святого Марка, де після спалювання символічного опудала починаються танці.

У процесії беруть участь сотні людей різного віку та соціального становища. Але у всіх у них є одне спільне – вони в костюмах та масках. При тому, якщо на вуличному святі можна обмежитися тільки маскою, то з’являтися на прийомі в Palazzo без костюма просто непристойно. Іноді у запрошеннях навіть вказується, в якому стилі і якого часу повинні бути костюми. Деякі європейці спеціально привозять на карнавал запаморочливі костюми, які їм кілька місяців шили наймайстерніші кравці, і які часом коштують більше десяти тисяч євро. Але основна маса туристів перетворюється в Пульчинел і П’єрет прямо у Венеції, де є безліч магазинів, що пропонують необхідний одяг і реквізит.

Головне вибрати, де показатися в такому розкішному вбранні, і ми спробуємо вам у цьому допомогти. Отже, у 2004 році карнавал пройде з 7 по 24 лютого. Так звана “громадська” програма цього свята різноманітна і, зрозуміло, безкоштовна. Публіку будуть розважати численні жонглери, музиканти, факіри, на площах пройдуть бал-маскаради та конкурси на кращий карнавальний костюм. Зокрема, майже кожен день будуть вистави на Via Garibaldi, Campo San Polo, Bacino S. Marco, Великому Каналі і, зрозуміло, площі Сан-Марко. До речі, відкриття карнавалу – La Festa delle Marie – пройде на головній площі 7 лютого в 16 год.

Однак дане карнавальне безумство, здатне перенести гостей на кілька століть назад, розгорнеться на бал-маскараді, світських раутах і вечірниках в Palazzo. Тут вам вже доведеться розщедритися, як на “вхідний квиток”, так і на відповідний місцю костюм. Тост за початок карнавалу ви можете підняти 21-го ввечері в Gran Caffe Lavena або Gran Caffe Ristorante Quadri, вартість квитка 80 євро. Заплативши 350 євро за гала-вечерю і бал-маскарад “Perle D’Oriente” в готелі “Europa & Regina”, ви зможете потрапити до палацу східного владики та його екзотичних розвагами. А Palazzo Nani-Bernardo за 300 євро пропонує вам стати гостем “Балу Казанови” і скуштувати всі хибні та манливі насолоди аристократів вісімнадцятого століття. 26 лютого ви зможете взяти участь у маскараді на воді, придбавши за 120 євро квиток на прогулянку по каналах міста з наступноючс вечерею в ресторані “Le Poste Vecie”, або під покровом маски і в історичному костюмі потанцювати на бал-маскарад у Palazzo Pisani-Moretta, що обійдеться вам в 380 євро. Атмосфера еротизму, чуттєвості і млості пануватиме увечері 28 лютого в Palazzo Ca ‘Zenobio, а романтичний дух Венеції епохи Відродження відтворять для вас на прийомі “Venezia Romantica” 1 березня в Hotel Danieli. На обидві вечірки потрібно приходити в історичних костюмах, вартість квитка близько 400 євро. Другого березня в Palazzo Carminati пройде костюмована вистава “Тіні любові”, що з достовірністю відтворить феєричну, фривольну обстановку карнавалів 18 століття. І, нарешті, на завершення всього цього дійства ввечері останнього дня карнавалу в Palazzo Ca ‘Zenobio почнеться “Золота ніч” – справжній бал, який змусить вас забути, що за межами Венеції 21 століття, і занурить в світ сюрпризів, любові і розваг, де можна абсолютно все… А хіба не за цим ми туди їдемо?

Під владою короля Мома

25 листопада 1510 р. португальці вперше ступили на землю Гоа і затрималися тут майже на п’ять століть. Місто, відоме тепер як Старий Гоа, стало першим продуктом колоніальної імперії португальців, і тут місцеві жителі стали першими свідками дивакуватого святкування, яке португальці називали карнавалом…

Португальці пішли звідси в 1961 році, але назвати цю територію Індією як і раніше не виходить. Узбережжя Гоа набагато більше схоже на Середземномор’ї, ніж на індійський штат. А місцеві жителі вибрали з індійських і європейських традицій найкраще, створивши свою власну культуру, носіями якої вони є досі. Це не дивно, адже частина жителів Гоа – нащадки португальців, інша частина – європейці-хіппі, які відкрили для себе цю землю ще наприкінці 60-х, відчувши особливу енергетику цих місць.

Карнавал прийшов сюди з португальцями. Гоанський карнавал, так само як і римські Сатурналії, був покликаний зрівняти всі соціальні відмінності. Білі господарі переодягалися в чорних рабів, раби, привезені з Мозамбіку, білили себе борошном, випрямляти спини і передражнювали панів. А місцеві жителі дивилися на цю “естраду” на узбіччі з великим подивом. Від світанку до заходу і знову до світанку португальці співали і танцювали, змінювали костюми і партнерів, співали серенади своїм юним коханим, закохувалися і після Великодня одружувалися. Вечірки ці були закритими, місцевих жителів на них не пускали. Потім рабство відмінили, і карнавал став доброзичливішим. А через кілька поколінь, коли завойовники змішалися з “тубільцями”, нащадки підкорених вже брали найактивнішу участь у карнавалі, який з того часу так і проходить щороку наприкінці лютого – на початку березня. Зараз більшість гоанців сповідує християнство, дотримуються всіх християнських обрядів, у тому числі і Великого посту. І так само, як колись ненависні колонізатори, місцеві жителі тепер за три-чотири дні перед Великим постом з піснями і танцями “прощаються з м’ясом”.

Втім, релігійне підгрунтя свята вже практично забулося. Тепер Гоанський карнавал – це час, коли запанувало триденне царювання короля Мома, далекого Гоанського “нащадка” міфічного Момуса, язичницького бога веселощів, пустощів і гумору. Мом проголошує головне гасло карнавалу “їсти, пити і веселитися”, що й стає основним обов’язком “підданих” блазня короля на кілька днів.

В перший день свята жителів Гоа будить традиційна португальська мелодія, яка і проголошує початок карнавалу. Відкриває його традиційний карнавальний хід. Мальовнича, барвиста і гучна процесія з кортежів і прикрашених автомобілів проходиться по головних вулицях Панаджі від моста Пато до Академії Мистецтв. На цих химерних колісницях співають і танцюють сеньйорити в старовинних португальських костюмах і кабальєрос з гітарами, розкидають конфеті та солодощі над натовпом глядачів. Актори або просто фанати карнавалу розігрують традиційні сюжети, що представляють, наприклад, весільні звичаї двох основних громад Гоа – християнської та індуської. Інші кортежі більш “агресивні”: з них молодь в “бойовій розмальовці” кидає в глядачів кульки з крейди, борошна та тирси, і поливає пофарбованої водою з бризгалок в данину португальської та італійської традиції обкидуватися у дні карнавалу яйцями і квасолею.

Все це триває аж до вечора, а як тільки смеркне, музика і танці переміщуються в знамениті Гоанські клуби і на театральні підмостки. Небо розривають спалахи салюту, а в ресторанах і барах п’ють традиційне індійське пиво фенні. І чи то від легкого алкоголю, чи то від унікальної атмосфери цього місця всім починає здаватися, ніби час зупинився, і завтра не наступить, поки йому не накаже всемогутній король Мом…

П’ята пора року

Жителі Кельна називають свій карнавал ще одним, п’ятим сезоном. І це не дивно, адже на відміну від подібних свят інших міст, які тривають щонайбільше два тижні, карнавал Кельна розбурхує місто як мінімум три місяці…

Кельн – це четверте за величиною місто в Німеччині і найстаріше з усіх великих міст країни. Його назва походить від латинського “колонія”: 2000 років тому римські легіонери саме тут, на березі Рейну, заснували містечко “Colonia Romana”. Ще в романську епоху населення Кельна складало 40.000 осіб, а до XI століття місто стало одним з великих центрів європейської торгівлі. Крім того, воно було справжнім осередком християнства в Німеччині. Від тієї блискучої епохи в Кельні зберігся знаменитий Кельнський собор, закладений в 1248 році, і більше 12 старовинних церков, що створюють неповторний вигляд міста.

Римські засновники передали Кельну безліч давніх традицій, у тому числі і свої знамениті Сатурналії. Однак язичницьке свято зовсім не поєднувалося з християнськими догмами, тому в середні віки карнавал був заборонений під страхом ув’язнення. Тільки в 1800 році заборону на проведення свята було знято. З того часу і укріпився в Німеччині карнавал, і не проводився він лише під час Другої світової війни, коли від міста залишилися одні руїни.

Зараз жителі Кельна стверджують, що їх карнавал – п’ята пора року, найвеселіший і найбезтурботніший. Щороку сюди з’їжджаються до мільйона туристів, щоб подивитися, як змінюються флегматичні німці, і провести два дивовижних тижні у веселому хмелі відмінного німецького пива. У цей час кермо влади в Кельні беруть виряджені і прикрашені, а в костюмованих балах і вуличних ходах беруть участь всі, крім медиків і поліцейських. Мало хто працює у дні карнавалу: весь народ на вулицях або в кафе. До речі, саме в кафе і ресторанах за два тижні карнавалу жителі і гості Кельна витрачають щороку близько 40 мільйонів марок, і ще 60 – на купівлю та виготовлення карнавальних костюмів.

А як інакше, адже без карнавальних костюмів тут з’являтися абсолютно безглуздо – це моветон. Жителі Кельна ставляться до цього настільки серйозно, що всі приготування до карнавалу починаються ще за три місяці до нього, в листопаді. Для цього теж є особлива церемонія: 11 листопада об 11 годині 11 хвилин по всьому місту починаються так звані “карнавальні засідання”. За довгими столами збираються представники карнавальних спільнот міста (тут є навіть таке!), і під виступи артистів, застольні пісні та естрадні номери придумують програму майбутнього свята і обговорюють кандидатури шановних громадян на роль “принца карнавалу”, якому в останній день святкувань обер-бургомістр урочисто передасть ключ від ратуші і всю владу.

Однак все найцікавіше починається через три місяці. Карнавал у Німеччині спалахує в Альтвайберфастнахт, або “жіночий Четвер”, цього року він припадає на 21 лютого. На Старій площі з ранку збирається юрба святкуючих, більша частина яких – жінки. Всі чекають вирішальної хвилини: зрозуміло, це 11 година 11 хвилин. По сигналу жінки в карнавальних костюмах беруть штурмом міську ратушу, і цей “переворот” оголошує початок карнавалу.

В “жіночий четвер” жінкам дозволено все. Вони оголошують бій повсякденному життю і проголошують матріархат. А щоб показати чоловікам свою беззастережну владу, з усіх зустрічних чоловіків “безжально” зрізають краватки. Причому, цього дня жінкам дозволяється заходити в будь-які установи, щоб не прогавити “жіноче щастя”. “Трофеї” жінки приколюють до свого одягу, а “сильна стать” ходить з обрізками на шиї. Втім, досвідчені чоловіки до таких подій повністю готові, і одягають у цей день краватки з паперу. “Переможеним” чоловікам жінки розсилають запрошення на кухлик пива, і “ні” в цей день не приймається.

У п’ятницю і суботу все більш-менш тихо: карнавал наголошується в ресторанчиках, маленьких шинках і пивних. У ці дні в більшості злачних місць грає “карнавальна” музика і діють знижки на напої. А субота – день ходи духів. Будь-який охочий може вбратися духом чи привидом і взяти участь в цих гуляннях. У неділю ж гуляють діти: це день шкільних і дитячих ходів.

Вищої точки святкування досягається в Розенмонтаг, “рожевий понеділок”, цього року – 3 березня. Об 11 годині 11 хвилин стартує карнавальна процесія. По місту проходять офіційно зареєстровані карнавальні суспільства, кожне з яких везе смішну фігуру з пап’є-маше, як правило, карикатуру на політиків. Процесія виходить з Chlodwigplatz і розтягується на шість з половиною кілометрів. Щоб зайняти гарне місце, туристи виходять на вулиці за кілька годин до початку ходи, місцеві жителі беруть з собою стільчики і табуретки, а деякі підприємливі городяни здають вікна в своїх квартирах в якості спостережних пунктів. Зазвичай в “рожевий понеділок” в центрі Кельна збираються близько 1,5 мільйона глядачів. Кульмінація свята – поява незмінної карнавальної трійці – Принца, Діви і Селянина. У цей момент особливо важливо сидіти на “вигідних” місцях, адже під час ходи з карнавальних возів, у глядачів градом летять солодощі.

Після феєричного понеділка настає тихий і спокійний “фіалковий вівторок”. Карнавал вже підходить до кінця, але ввечері відбудеться ще один важливий захід – спалення великого солом’яного опудала, ритуал спокутування всіх гріхів перед Великим постом. Закінчиться карнавал в “попелясту середу” – Ашенмітвох. Цього дня всі малюють один у одного на лобі попелясті хрести, а в ресторанах і пивних Кельна подають традиційні рибні страви.

Починається Великий піст, а з ним нові турботи. Проте в день, коли помирає один карнавал, оголошується девіз наступного. І так, як у всіх країнах чекають весни, в Кельні весь рік будуть чекати нового карнавалу – свого власного, п’ятої пори року…

Спокуси Нового Орлеана

Гідність всього світу прагнуть в Новий Орлеан. Не дивно, адже це місто створене для насолоди: вишукана французька архітектура тішить погляд, рясна кухня американського Півдня спокушає на ненажерливість, і полонить серце романтичне і порочне.

Новий Орлеан знаходиться на самому півдні США в штаті Луїзіана. Місто було засноване французьким шукачем пригод Жаном Баптістом Лемуаном, і у самих французів в 1803 році викуплений. Французький вплив відчувається тут і зараз, особливо в дивному сусідстві нудних хмарочосів центру міста і повних романтики французьких кварталів. Після передачі міста США місцеве населення і не подумало кудись переїжджати.

Заповзятливі європейці зайнялися тим, що вміли робити ще вдома – почали відкривати ресторани. Сьогодні цих ресторанів у Новому Орлеані понад півтори тисячі, і вони стали однією з головних визначних пам’яток цього куточка Америки.

І карнавал тут з’явився теж завдяки французам. Кажуть, вперше він був організований в 1827 році групою студентів. Молоді люди повернулися з Парижа, де проходили навчання, і організували перед Великим Постом костюмований маскарад, такий, як вони бачили там. І назвали вони карнавал так само, як він називався в Парижі – Mardi Gras, що по-французьки означає “Жирний вівторок”. Нововведення припало до смаку жителям Нового Орлеана, і в 1833 році багатий плантатор Бернар Ксав’є де Маріньї де Мандевіль виділив велику суму грошей на щорічне проведення свята. З 1839 парад Марді Гра проходить офіційно, причому його відмінною особливістю є принципова відсутність концепції, що робить Марді Гра одним з найбільш непередбачуваних карнавалів у світі.

Зараз Марді-Гра – це, перш за все, барвисті паради за участю знаменитих місцевих джазових оркестрів “The Batiste Brothers”, “Mahogany Brass Band”, “The Wild Magnolias Mardi Gras Indians”, “The Funky Meters”. Офіційно Марді Гра починається 6 січня, в день католицького Богоявлення. Там і тут проходять маленькі святкування, бали і ходи, і потихеньку, нарощуючи оберти, ці розрізнені карнавальчикі зливаються в єдиний бум. Особливо барвистий парад Бахуса, який щорічно проходить в неділю перед “жирним вівторком”. Кожна платформа цього мальовничого кортежу присвячена якійсь “гусарській” розвазі: випивці, жінкам, побаченням, картам, і ін. З проїжджаючих кортежів у натовп летять бісер і медальйони із зображенням Бахуса, що незмінно приводить глядачів у захват. Зібрати якомога більше намистин в цей день – справжній спорт, і кожен несе із карнавалу мінімум мішок скелець, які потім роками валяються в гаражах жителів Луїзіани.

Кидати в натовп намистинки і кокосові горіхи – це величезна честь і привілей, яку можуть отримати лише члени спеціальних карнавальних організацій, “krewes”. Саме вони і займаються всією підготовкою до карнавалу. “Krewes” нагадують якісь клуби для обраних чи таємні ложі. Багато хто має вже столітню історію і традиції. Членство в “krewes” анонімне і його можна отримати, тільки якщо вас запросять туди офіційно. У кожному такому суспільстві звичайно від 100 до 300 членів. Вони платять внески і мита, які залежать від масштабу організованих ними заходів. Усі внески йдуть на костюми, організацію ходи, бали, обіди. За кілька тижнів до кульмінації карнавалу проводиться парад карнавальних товариств. Учасники марширують по Французькому Кварталу, розкидаючи бісер та алюмінієві дублони в вигукуючий натовп. На будь-який із традиційних бал-маскарадів, які постійно проходять у Марді Грас, потрапити можна тільки з іменними запрошенням: квитки на ці закриті заходи не продаються.

“Притча во язицех” Марді Гра – це карнавал у Французькому Кварталі. Тут масниця перетворюється на справжній рай для вуаєристів. Тільки на “Vieux Carre” дівчата з абсолютно незрозумілих причин оголюються в обмін на дешеві пластикові намиста, які чоловіки вішають їм на шию. Щоб роздобути самий дорогоцінний трофей Марді Гра – кокосовий горіх, кинутий з кортежу, потрібно, якимось чином, звернути на себе погляди “кидали”. На Бурбон-Стріт прийнято для цього розкривати блузки і задирати майки. І здається, багато хто з “ексгібіціоністів” прагнуть не стільки горіхів і бісеру, скільки хоча б хвилинної уваги натовпу.

Хоча поліцейські і хмуряться при вигляді гологрудих дам, ексгібіціоністкам проблеми із законом тут не загрожують, адже це – своєрідна традиція Марді Гра. Часом це схоже на психоз: адже де ще намисто в сучасної жінки можуть викликати таке ж захоплення, як у тубільців часів Кука? І де ще ви можете просити жінку показати груди і при цьому не боятися, що вас засудять за сексуальне домагання? Втім, голі жіноча груди для Бурбон-стріт, вулиці стриптиз – закладів, не в дивину і без карнавалу. І власне, цією територією карнавальний ексгібіціонізм і обмежується. Ніде більше під час Марді Гра ви голих людей не побачите, а якщо побачите, то тільки в наручниках.

“Місцеві”, власне, за це і не люблять ажіотаж навколо Марді Гра. Вони сумують, що ЗМІ роблять з цього “оголення” сенсацію, і весь світ тепер вважає, що Марді Гра – це те беззаконня, яке твориться на Бурбон Стріт. Втім, телебачення показує тільки те, що хочуть бачити глядачі, і балкони Французького кварталу розпродані на ці дні вже на п’ять років вперед. Номери в готелях Французького кварталу бронюються на час Марді Гра ще в серпні. А готелі, розташовані на фактичному  маршруті проходження параду цінуються набагато менше, адже туристи часом просто не знають, що свято на Бурбон-Стріт – це всього лише мала і часом далеко не найкраща частина новоорлеанської масниці. А тим, хто хоче в ці дні побачити справжній Марді Гра, місцеві жителі радять приходити не до Французького квартал, а в Garden District і St. Charles Avenue, між First Street та Napoleon. До того ж врахуйте, що навіть в “рядовий” день свята всі місця зайняті вже за 4 години до початку параду, а на самий барвистий недільний парад Бахуса, який починається в 6 вечора, глядачі приходять ще в 6 ранку.

Цього року усі найбільш запам’ятовуючі заходи карнавалу пройдуть з 21 лютого по 4 березня, і в Новий Орлеан як завжди приїдуть мільйони туристів з усього світу, ті, хто знову не зміг утриматися від численних спокус цього міста…

Свято з запахом мімози

Тут немає неприборканих пристрастей Ріо і “замаскованої” порочності Венеції. Карнавал на Блакитному березі – це ніжна весна, сонце, море, посмішки і цвітіння мімози…

Ніцца була заснована греками, довго служила предметом суперечки між французами та італійцями і тільки в 1860 р. була приєднана до Франції. Зараз столиця іскристого Cote d `Azur – друге за значенням туристичне місто Франції. Ніцца лежить на березі Бухти Ангелів і оточена передгір’ями Приморських Альп, які захищають курорт від північних вітрів. Щороку сюди приїжджають 3 мільйони туристів. Популярність курорту сприяє більш ніж м’який клімат: температура повітря тут не нижче +10 ° взимку і не вище 25 ° влітку.

З початку ХХ століття сюди на відпочинок стали приїжджати англійці. Їх було так багато, що семикілометрова набережна міста отримала назву Англійської. Незабаром Promenade des Anglais стала справжнім зосередженням розкоші. На набережній, забудованій палацами і віллами в стилі рококо, жили великі князі та багаті лорди.

Вперше карнавал згаданий в 1294 році в захваті вигуку Графа Провансу Шарля Анжуйського “Ах! Ці щасливі дні Карнавалу Ніцци…”. Кілька століть карнавал був стихійним, поки в 1873 мешканець Ніцци на ім’я Andriot Saetone не взяв на себе ініціативу організувати Комітет Свята. Святкування стало проходити під керівництвом муніципалітету, і на відміну від фрівільної Венеції, карнавал в Ніцці став практично “сімейним”. Завдяки ентузіазму Andriot Saetone кожен карнавал з того часу має власну тематику. Наприклад, свято 1953 називався “Король цирку”, в 57 році – “Король гастрономії”, в 64 – “Король Танцю”, в 90 – “Король Сміху”, в 97 – “Король Спорту”. З карнавального “графіку” випали тільки кілька років Другої світової війни і 1991 рік, час зіткнення в Перській затоці.

Карнавал цього року названо “Король Мас Медіа”, він пройде з 21 лютого по 5 березня, і його гостями повинні стати більше мільйона туристів. Все починається з урочистої появи Короля і вибору Королеви – ці заходи традиційно відкривають карнавал. Як завжди, це буде справжнє середньовічна вистава з костюмами, обладунками, вершниками на конях, вовками і хижими птахами. Особлива церемонія свята – Квіткові Баталії, які можна буде спостерігати майже кожен карнавальний день на Англійській набережній. Ці несмертельні “бої” були придумані в 1876 році, і з часом перетворилися на справжню виставу. З величезних барвистих кортежів, схожих на величезні корзини, найкрасивіші дівчата та хлопці Блакитного берега в яскравих костюмах кидають у юрбу глядачів букети троянд, лілій, мімоз, гвоздик. Ці кортежі – справжній витвір мистецтва, і для того, щоб прикрасити віз довжиною в 7 метрів і заввишки в шість, потрібно близько п’яти тисяч кольорів. Практично всі ці квіти вирощуються тут, і мімоза – символ Ніцци – займає серед них головне місце.

Не менш вражаючими стануть також ілюміновані карнавальні ходи. Щовечора 150 000 ламп освітлюють центр міста і площу Масена. На площі споруджують безліч трибун, а будинки закривають гігантськими розписними панно. У певний час з боку вулиці починається хода барвистих кортежів з “величезними головами” – так називають традиційні карнавальні фігури, які урочисто “сидять” на кортежі. Очолює ходу завжди величезна фігура Короля карнавалу, а кожен кортеж в той чи інший спосіб розігрує тему свята. До речі, незважаючи на те, що хід зараз набагато більш механізований, ніж раніше, технологія виготовлення ляльок з пап’є-маше залишилася такою ж, як кілька століть тому: великі шматки паперу відмочувати у спеціальних баках, наклеюють один на одного і формують з них карнавальну фігуру . Потім до роботи приступають художники і костюмери, створюючи “головам” колоритні лиця і забавні костюми. Кожна із цих ляльок, головних героїв Карнавалу, може важити до 2 тон і підніматися над возами на 8-12 метрів. І щоб поспостерігати за цим феєричним видовищем, вам доведеться заплатити 20 євро за сидяче місце на трибуні або 10 за стояче. Безкоштовно пускають дітей до восьми років, і учасників ходи за наявності карнавальних костюмів.

Непогано б також запастися карнавальним “реквізитом”: “гарним тоном” французького карнавалу вважається окропити “ближнього” з ніг до голови піною з балончика і обсипати всіх зустрічних конфеті. До речі, Coriandoli – баталії цукерок – обов’язково проходили в Ніцці під час карнавалу аж до 1830 року. Але задоволення це було досить дорогим, тому в міру того, як біднішала країна, замість цукерок на голови святкуючих стали сипатися яйця, квасоля і навіть кульки з вапна. Тільки в середині минулого століття “увійшли в моду” конфеті з паперу, і зараз під час карнавалу висипають на голови один одного більше 15 тон цих милих кольорових папірців.

А кількість усмішок і веселощів, які дарує карнавал в Ніцці, тонами не виміряти. Є тільки один критерій – ті люди, які щороку повертаються на Cote d `Azur, щоб вдихнути весняний карнавальний запах мімози…

Конфеті з Базеля

Швейцарці називають свій карнавал Фаснахт. Вже багато років вчені сперечаються, чи походить назва від “fass” – бочка, “fasein” – родючість або від словосполучення “ніч перед постом”. Втім, саме останнє можна поставити під сумнів. Справа в тому, що на відміну від інших європейських карнавалів, Базельське свято проходить не за кілька днів до “попелястого середовища”, а на першому тижні після початку Великого посту…

Карнавал у Базелі щороку збирає близько 15 000 костюмованих учасників. Організовує дійство “Союз карнавальних оркестрів”, і саме музика – головний козир базельських веселощів. Все починається з “Morgestraich” – так званого ранкового ходу. Жителі міста і туристи встають о третій ранку, щоб до чотирьох встигнути добратися до старого міста і побачити відкриття карнавалу. Із четвертим ударом годинника у місті гаснуть вогні, і на вулиці виходять сотні людей з маленькими і великими ліхтариками, над виготовленням яких вони працювали весь рік. А потім з усіх боків до головної площі починають стікатися кліки.

Слово “кліка” у Швейцарії означає “зграя”, “компанія нероб”, або “злочинна група”. Однак в святкові дні бути учасником такої “банди” більш ніж почесно. По суті, це вища ступінь в карнавальної ієрархії. Кілька тисяч людей вбираються в карнавальні костюми, надягають величезні маски і бродять по місту групами, або кліками по кілька десятків людей. Кожен, хто хоче стати учасником “злочинної групи”, повинен відповідати декільком вимогам: вміти грати на флейті чи барабані, знати мелодії старовинних маршів, мати гарний костюм, і, найголовніше… бути чистокровним баслером, тобто уродженцем Базеля мінімум у четвертому поколінні. В іншому випадку, можна бути тільки глядачем заходи і стояти на узбіччі. Після відкриття карнавалу всі кліки збираються в численних пабах, кафе і ресторанах, щоб покуштувати обов’язкової карнавальної їжі – цибульного пирога з сиром і супом на підсмаженому борошні.

Крім смачної їжі в ресторанчиках і кафе святкуючих чекає виступ так званих “Schnitzelbank” – компаній артистів з кількох людей. У карнавальний понеділок і середу вони переходять з одного ресторану в інший, декламуючи сатиричні вірші власного твору і підігруючи собі на простеньких музичних інструментах. Притому, якщо кліки готують свої сюжети місяцями, то “Schnitzelbank” – майстри експромту, і співають про те, що бачать. Об’єктом сатири зазвичай стають місцеві політики та міські новини – недарма слово “шніцельбанг” означає “міський глашатай”.

А опівдні всі намагаються бути на вулиці, адже починається традиційний парад. Більше 10 тисяч учасників в масках ідуть по місту з барабанами, флейтами-піколо, духовими оркестрами. Традиційні персонажі карнавалу – Тілі Уленшпігель, Арлекін, П’єро і, зрозуміло, Вагі. Костюм вагі – ельзаського селянина, довгоногого, що стирчать з солом’яним волоссям і величезними зубами, одягнений у синю сорочку і смугасті шкарпетки, зустрічається найчастіше. Персонаж цей історичний. Колись, спускаючись з гір на базельські ринки, ельзаські селяни вели себе пихато та зухвало, а баслери мстилися їм знущаннями. Це веселе протистояння спостерігається в Базелі і досі, правда тепер тільки під час карнавалу. Та й вагі зараз зовсім не злі. Наприклад, одне із найяскравіших видовищ базельського карнавалу – “вагісваге”, фургон, завантажений оберемками квітів, апельсинами, карамеллю, іграшками. Все це вагі цілими кошиками вивалюють у натовп.

Особливо фантастичні каранавальні ночі. З усіх провулків, маршируючи, з’являються кліки, граючи на флейтах. Шляхи їх сходяться і розходяться, мелодії схрещуються, зливаються в какофонію і знову розбігаються. Однак какофонія досягає апогею в другий день карнавалу, коли починається “Guggenkkonzert”. Так називають традиційне змагання музикантів. Тільки от переможцем тут стає не той, хто грає точніше і краще, а той, хто витонченіше сфальшивить. Насолодитися цим великим мистецтвом можна о 8 годині вечора на площах Базеля Marktplatz, Barfusserplatz і Claraplatz. Зазвичай до кінця заходу нетреноване людське вухо мріє тільки про беруші і перестає розрізняти інші звуки, крім верещання знеможених музичних інструментів. Втім, не думайте, що виступають у “Guggenkkonzert” одні нездари: насправді ця група артистів вважається елітарною, і сюди можна потрапити, тільки володіючи прекрасним музичним слухом.

Все це триденне “неподобство” проходитиме під райдужним дощем із конфеті, або “реплі”, як називають його базельці. І довго потім, вже повернувшись до своїх країн, туристи будуть знаходитися в одязі ці крихітні кольорові папірці, як нагадування про казковий фарс Базельського карнавалу…

Зимова Фієста

Звичайно іспанці вміють веселитися. Притому, настільки божевільні свята ви зможете побачити тільки тут: то біганина перед рогами розлюченого бика, то битва помідорами “до першої крові”. Карнавал на Тенеріфе, втім, до числа подібних “екстремальних” веселощів не відноситься, однак і тут знайдуть, чим вас здивувати…

Канари завжди вважалися незвичайною землею. У грецьких міфах, викладених Гомером і Гесіодом, про Канарські острови говорилося як про “помешкання блаженних” і саді Гесперід. Потім історики та географи вирішили, що ці острови – все, що залишилося від Атлантиди. А пізніше Пліній Старший розповів про експедицію, яку на початку нової ери відправив до цих островів король маврів. Гуанчі, місцеві племена, у той час займалися розведенням дуже великих собак, і маври привезли на батьківщину кілька тварин. Саме від латинського слова “canis” (собака) Пліній і утворив назву цих островів “Канарія”. Так що Канарські острови – це острови собачі, і ніякого відношення до канарейки не мають.

В кінці XV століття острови захопив андалузець Алонсо Фернандес де Луго, ставши тут правителем. Він поневолив гуанчів, більшість з яких згодом прийняли християнство. Канарським островам ще належало зіграти кілька важливих ролей в історії: саме звідси в 1492 році. Христофор Колумб вирушив на освоєння Заходу, тут проходили всі маршрути конкістадорів, що їхали на завоювання Нового Світу, і саме в битві за Канарські острови втратив руку адмірал Нельсон. У 1982 році на Канарах була встановлена конституційна монархія з парламентом, і вони стали однією з сімнадцяти автономних областей Іспанії.

Найбільший і найчарівніший острів Канарського архіпелагу називається Тенеріфе. Знаходиться він в 300 км від Африки і в 1500 км від Піренейського півострова. Народився Тенеріфе в кайнозойську еру з жерла вулкана, і вся його подальша геологічна історія пов’язана з виверженнями. Зараз він являє собою величезну гору, вершиною якої є конус Тейде. А біля підніжжя Тейде простягнувся ландшафт, краса і різноманітність якого ще з давніх часів звеличували поетами і мандрівниками. Тенеріфе – острів невеликий і затишний. Там панує вічна весна, і це аж ніяк не рекламна фраза. У будь-який час року температура тут не нижче 20-25 градусів тепла. А особливий рельєф острова і пасати, що віють на узбережжі Тенеріфе, дозволяють в зимовий час скупатися в океані, а потім, піднявшись на вершину згаслого вулкана Тейде, пограти в сніжки.

Найбільш значний населений пункт острова – це його столиця, Санта-Крус-де-Тенеріфе. Там проживають 200 тисяч людей, і це неймовірно веселе місто. Свят тут стільки, що спостерігати їх можна мало не щотижня. Найбільш характерними Канарськими святами є незліченні “ромеріас” – релігійні ходи на честь Богородиці, святого, покровителя або покровительки. Однак незрівнянним за популярністю залишається карнавал. Проведення карнавалів на Канарському архіпелазі бере свій початок з перших років колонізації островів, але особливо “буйними” святкування стали за часів правління Пилипа IV. Наприклад, як свідчить історія, в 1638 році король і весь його двір брали участь у інсценованому вигаданому весіллі, на якій адмірал Кастилії та інші знатні люди були переодягнені в жінок, граф Оліварес в портьє, сам король в слугу, а королева в робочу простолюдинку.

Зараз кожен рік у святі беруть участь як професійні музичні, танцювальні та театральні колективи, так і звичайні жителі міст і селищ. Головна визначна пам’ятка карнавалу – традиційний парад Coso, до якого починають готуватися за кілька місяців. Його завжди супроводжують танці на міській площі. Самбо, румба та іспанська зарзіела, ісой і фоліа – ці ритми латиноамериканських танців відмінно співіснують тут з мелодіями корінних жителів острова. Під час танців немає глядачів та учасників: тих, хто просто прийшов подивитися, все одно захоплять з собою танцювальні процесії. Часто багато хто починає танцювати о 8 годині вечора, і невпинно продовжують до світанку. Карнавал 87 року навіть був занесений до Книги Гінеса: тоді в танцях одночасно взяли участь понад 200000 осіб.

Все карнавальне дійство розгортається навколо фігури вибраної Королеви. Місяцями колективи модельєрів, дизайнерів і швачок працюють над її костюмом, який кожен рік стає “родзинкою” свята. До речі, Королева – це не просто найкрасивіша дівчина острова, але ще й досить витривала: вага королівського вбрання часом досягає сорока кілограм, а на голові їй доводиться утримувати далеко не легку споруду з пір’я, блискіток і парчі. Втім, видовище, безумовно, того варте. Переконатися в цьому ви зможете на балу Королеви в Санта-Круз де Тенеріфе 25 лютого.

Один з основних принципів карнавалу на Тенеріфе – це повна свобода від усіх правил поведінки, обов’язкових в решту пори року: замість поваги до старших в ці дні тут належить виявляти зневагу, по відношенню до жінок замість галантності чоловіки дозволяють собі безсоромні витівки, а в сусідів крадуть що-небудь дрібне з дворів. Звичайно, щоб таке пройшло безкарно, всі одягають маски. При цьому найчастіше чоловіки одягають жіночий одяг, а жінки – чоловічий. Травестія під час карнавалу взагалі в моді: наприклад, 7 березня всі бажаючі навіть можуть подивитися традиційну чоловічу карнавальну ходу “Маски на підборах”.

Урочисті ходи в Санта-Крус-де-Тенеріфе проходять в карнавальний вівторка, а на наступний день настає кульмінація свята – “Похорон Сардинки”. Символ масниці – величезну рибу з пап’є-маше – урочисто спалюють на площі Іспанії. “В останню дорого” її проводжають люди в масках і невтішно плачуть “вдови”, причому, як правило, це вусаті чоловіки. Вулиці оголошують стогін і плач підігруючих ритуалу глядачів. Попіл Сардини закопують на пляжі, а ця “сумна” подія належним чином відзначається. Цього року потрапити на похорон ви зможете в середу, 5 березня. Тільки ось в чорне одягатися не треба – адже це, напевно, єдиний у світі похорон, який проходить з піснями, танцями і веселощами…

Дреди, ска і карнавал

Лисі з дредами, багаті і бідні, чорні та білі, молоді та старі, важко де-небудь побачити більш розмаїту публіку, ніж на карнавалі в Кінгстоні, ямайської столиці. Втім, батьківщина знаменитого Боба Марлі виглядає так і в будь-який інший день…

Шамайка (Xamayaca), “Земля джерел”, як називали острів його споконвічні жителі індіанці араваків, була відкрита Колумбом 3 травня 1494. Він вважав Ямайку найкрасивішою землею, яку він коли-небудь бачив, і після всіх своїх подорожей саме там провів багато років свого життя. Тоді ж розпочалася іспанська колонізація острова, яка призвела до повного знищення індіанців. У 17 столітті тут встановилося панування Британії, що перетворило Ямайку у величезний ринок рабів. Чорні тужили за батьківщиною, читали Біблію, пили ром і курили марихуану. На відміну від рабів США, яких насильно звертали до християнства, чорні раби Вест-Індії в культурному відношенні були незалежні. Колонізатори і рабовласники не нав’язували їм європейських звичаїв, і збереження африканської культури – співів, танців, релігії Вуду – стало для ямайських рабів єдиним способом виживання в нових умовах. У 1959 Ямайка домоглася внутрішнього самоврядування, а до 1962 року стала незалежною державою, хоча все ще входить до складу Співдружності. Зараз главою держави формально є англійська королева, офіційні мови – англійська і патуа. Патуа – це змішання англійської, іспанської та африканських мов, зрозуміти яке практично неможливо. Та й сама Ямайка – це буйна суміш багатьох культур і темпераментів, розбавлена прозорим Карибським сонцем…

Але країна не тільки вбирала чуже – як гігантський міксер вона перемолола традиції багатьох країн, та створила щось своє, зовсім унікальне. Навіть дивно, як такий крихітний острів зміг стати культовим для мільйонів людей, і в помсту за колонізацію полонити весь світ своєю музикою регі і релігією растафарі. Апологети растафаріанства, відмінними знаками яких служать дреди, в’язані берети кольорові і яскраві майки з листом канабіса, є в багатьох країнах, у тому числі й у нас. І саме вони і є пристойною частиною всіх туристів, які приїжджають на щорічний ямайський карнавал, який існує вже 12 років.

Фестиваль був заснований в 1989 відомою у музичному світі людиною, Байроном Лі. Це був найавантюрніший і найчестолюбніший проект за його 30-річну музичну діяльність – згуртувати мешканців Ямайки, фанатів Боба Марлі і любителів традиційних ямайських стилів музики регеїв, ска, каліпсо і менто, і змусити на кілька днів забути всі проблеми, розчинившись в танці. Перший карнавал, зрозуміло, пройшов на найвідоміших узбережжях Ямайки – в Монтего-Бей, цьому сонячному раю, і Очо-Ріос, маленькі старовинні містечка якого прославилися знаменитою кавою Блю Маунтін і ямайським ромом Еплтон і Маєрс. І якщо перший карнавал був святом, створеним ямайцями для ямайців, то карнавал 2000 року був вже подією міжнародного масштабу, яка довела – Ямайка та її культура дійсно зрозумілі, шановані й любимі в світі. Свідченням цьому стали 70 тисяч прихильників ямайського стилю життя, які приїхали на карнавал, і півтора мільйона глядачів, які спостерігали дійство по телевізору.

І тепер кожної третьої неділі квітня Ямайка співає і танцює. Центр карнавалу – Кінгстон, столиця Ямайки, а його відмінна особливість – музика регі та ска, якою наповнене спекотне повітря Вест-Індії. Головними подіями свята є численні конкурси музичних виконавців, але є і традиційна карнавальна розвага – вуличний парад. На ямайському карнавалі він називається “Парад Дорослих”, і в цьому році організатори свята обіцяють зробити його не менш яскравим, ніж традиційні ходи в Ріо, Тенеріфе і Новому Орлеані.

Головні музичні події року пройдуть в Кінгстоні з 18 по 24 квітня. Кожний день матиме свій музичний “акцент”, і меломанам, мабуть доведеться розриватися між вулицями Chukka Cove, St. Ann, Asylum, Venue TBA і Pegasus.

Карнавал в Кінгстоні – це справжнє свято звільнення. Тому, приїжджаючи сюди, залиште свою сором’язливість, гординю і стриманість, і, ким би ви не були, дозвольте собі бути собою…

Карибський розгул

Всього на два дні в році застебнутий на всі гудзики Лондон втрачає свою манірність, віддаючись яскравості фарб і буянню емоцій. Це відбувається під час Карибського карнавалу – свята, яке колись вважалося зібранням маргіналів і асоціювався з посиленими нарядами поліції і брудом на вулицях, а сьогодні став одним з головних культурних подій Європи…

На початку 60-х років в Нотінг-Хілі жили вихідці з Вест-Індії, яких тоді масово завозили в Британію в якості дешевої робочої сили. Чорні емігранти тужили за батьківщиною, страждали від проявів расизму, важкої роботи, відсутності житла, приниження. Туга особливо загострювалася в дні, коли на їх батьківщині був безтурботний і барвистий карнавал. І тоді вони виходили на сірі вулиці туманного Лондона і намагалися організувати якусь подобу свого свята “на чужині”.

Велику роль у створенні цього унікального Карибського свята в Європі зіграли так звані steelband – “барабанщики на сталевих баках”. Зародився цей унікальний стиль музики так: після Другої світової війни американські моряки вивантажили на узбережжі Тринідад і Тобаго порожні баки з-під олії. Місцеві жителі швидко знайшли їм застосування, і сталеві циліндри стали видавати мелодію, яка поклала початок музичного напрямку calypso. Так баки стали “сталевими барабанами”, національним музичним інструментом народів Тринідаду і Тобаго. І як тільки steelband, які можна було почути тоді тільки в маленьких шинках для імігрантів, що приєдналися до стихійних гулянь у Нотінг-Хілі, свято стало набувати форму карнавалу.

Карнавал 2004 року буде вже 40-м за рахунком. Він давно перестав бути святом пригноблених, і збирає щороку понад мільйон туристів і місцевих жителів. А Нотінг-Хіл з нетрів перетворився в один з найпрестижніших адресів на заході Лондона, куди емігрують вже не бідняки Вест-Індії, а виключно люди з товстими гаманцями. Втім, імігранти все одно залишаються душею Карибського Карнавалу у Британії. Вони з працею приймають європейський спосіб життя, і їм потрібні власні свята. Тому на два дні в останній вік-енд серпня район Нотінг-Хіл оголошується вільною зоною, де дозволено курити марихуану, танцювати на вулицях, і злегка порушувати громадський порядок. Металеві огорожі, що стримують натовп, поставлені лише в деяких місцях, і на відміну від карнавалів у Ріо, Ніцці або Базелі, де дійство наскрізь комерціалізоване, і має якийсь елемент національного шовінізму, тут в ході може брати участь будь-який бажаючий.

Карнавал починається в четвертий вік-енд серпня, в неділю. У цю добу проходить хода дитячих карнавальних груп. А в понеділок на вулиці виходять дорослі, щоб подивитися парад колісниць і віддатися ритмам національної музики. До речі, крім традиційних джазу, реггі, ска та каліпсо, сучасні учасники карнавалу виконують реп, хіп-хоп, фанк, соул, сальсу, джангл, хаус, і навіть гараж. Маленькі оркестри розташовуються на рухомих вантажівках, за якими слідує процесія під назвою Mas (скорочення від “маскарад”). Mas за традицією, яка прийшла з островів Тринідад і Тобаго, складається з п’яти елементів: короля і королеви, двох зірок (обов’язково чоловік і жінка) і яскраво розфарбованої свити.

Незабаром свято починає жити своїм життям: господарі найближчих будинків запрошують перехожих на вечірки в стилі “Ямайка”, місцеві паби і ресторани повні народу, місцеві клуби ваблять шаленими вечірками. До речі, квитки в клуби на ці дні потрібно придбати заздалегідь або забронювати через Інтернет. У Royal Opera House проходить найрозкішніша і найбільш пафосна подія карнавалу – The Notting Hill Carnival Grand Costume Gala, тут також проходить менш офіційне свято музики Каліпсо. Послухати традиційні Steelbands можна на Horniman’s Pleasance Park.

Але найкраще взагалі нікуди не ходити, а купити у вуличних торговців гострий карибський корж, китайський шашличок, ямайського курчати, фруктів, солодощів і світлого карибського пива, сісти на узбіччі і просто слухати музику. Для цих цілей вам підійдуть такі місця як South Africa Square на Powis Square і Horniman’s Pleasance. А всі найяскравіші моменти ходи можна буде споглядати на вулицях Ladbroke Grove, Westbourne Grove, Chepstow Rd, Great Western Rd, Kensal Rd. Врахуйте, що під’їхати в район карнавалу і на прилеглі вулиці на машині буде неможливо, тому краще скористатися метро. Найближчі відкриті станції метро: Westbourne Park, Bayswater, Qeensway, Notting Hill Gate.

Карибський карнавал – досить молоде свято, популярність якого з кожним роком зростає все більше і більше. Коли кілька років тому його намагалися закрити, у нього знайшовся несподіваний захисник – мер Лондона Кен Лівінгстон. “Успіх карнавалу, – сказав він, – показує всьому світу, що Лондон цікавий не тільки своєю історією. Це живе, мінливе, сучасне місто”.