Шарм-ель-Шейх
Арабський, некурортний міський район Шарм-ель-Шейха знаходиться біля горлоподібної бухти Міна. Запахи стиглих фруктів, прянощів, дешевої їжі – якраз саме арабські. На вулицях майже немає жінок. Південний Сінай – закрита зона. Сюди можуть приїхати тільки туристи і за спеціальними перепустками обслуговуючий персонал. Єгиптяни тут працюють за вахтовим методом місяць або два, потім їдуть до сімей у відпустку. Вкрай незначне осіле населення – це нащадки тих щасливців, що жили на Синаї до початку туристичного буму. Тому в Шарм-ель-Шейху так мало єгиптянок і майже зовсім немає єгипетських дітей.
Ньяма-Бей – найбільш обжитий, найстаріший з курортних районів Шарм-ель-Шейха, це типове курортне місто, яким ми його собі уявляємо, – з прогулянковою набережною, рядами готелів і ресторанів, з дискотеками, казино і магазинами. Готелів півтора десятка, більшість з них на першій лінії від пляжу, але є і розташовані за шосе. Між готелями і пляжем проходить пішохідна набережна і смуга пляжних ресторанів. Бухта Ньяма-Бей – єдине місце в Шарм-ель-Шейху, де дозволені водні розваги: скі-джети, віндсерфінг, парашютінг.
Ньяма-Бей привертає атмосферою курортного міста. Тут дванадцять казино, з десяток сучасних молів, багато непоганих закладів: пляжних закусочних, кафе, піцерій, кальян-кафе в бедуїнському стилі, рибних, італійських, арабських, китайських ресторанів. Ми рекомендуємо: Терасове кальян-кафе Sharm View, де в точності дотримуються правила спорядження кальяну, та й вигляд на Шарм, дійсно, непоганий; рибний ресторан Dananeer (біля готелю Sanafir), де готують фірмову страву – гігантських обсягів мікс із морепродуктів і різних риб – корифеї, султанки, барабульки, дрібних камбал; ресторан арабської кухні Tarn Tarn – невибагливий, але дає уявлення про гастрономічні вподобання єгиптян.
Шарм-ель-Шейх – це сорокакілометрова смуга готелів. Але на схід від аеропорту вони швидко закінчуються, і до самого Дахаба – пустельний берег, голі червонуваті гори, кам’яниста пустеля (по-арабському “Хамада”), надуті весняними вітрами бархани. На самому Синаї піску мало, і прибережні бархани – це пісок Сахари.
Дахаб – теж курорт, але вже з мінаретами і великою кількістю місцевих арабів. Днем головна вулиця схожа на всі арабські вулиці у провінційних містах: забігайлівки, пилові вітрини, одноманітна музика з дешевих радіоприймачів. Але Дахаб – відоме місце серед досвідчених дайверів. В околицях знаходиться Блакитна Діра, а виходи на рифи і відвідини численних гротів можна здійснювати з берега, а не з катера. Ввечері в Дахабі весело, молодіжно, любителі дайвінгу розслабляються, але більшість не зловживають спиртним, дотримуючись правила: або пити, або пірнати. Дахаб славиться як центр віндсерфінгу, тут постійно дмуть вітри, а в центральній частині пляжу немає коралів. У Дахабі багато місць для стоянки яхт, в тиху погоду можна підійти безпосередньо до берега.
Від Порта дайверів до Нувейби – близько 220 км. Нувейба – промисловий порт, звідси в Акабу ходить швидкісний катамаран. Через десять-п’ятнадцять кілометрів від міста знову починаються незаймані коралові поля до самої Таби. На березі – десятки готелів, кемпінгів і сотні очеретяних турбаз з безглуздими назвами типу “Бджола та мед”, “Нірвана” і “Повний місяць”, де до останньої інтифади проводили час молоді ізраїльтяни, курили підвозиму бедуїнами марихуану.
Навпроти Таби лежить скелястий острів Фараонів з фортецею XII століття, яку побудував правитель середньовічного Єгипту Саладін, ввечері тут влаштовуються вистави “Звук і світло”. З острова добре видно ізраїльський Ейлат.
Якщо ви знаходитесь поруч із Нувейбою, то можна з’їздити в монастир Святої Катерини, це недалеко, приблизно 60 км від берега. Монастир побудований біля підніжжя гори Сінай в найсвятішому місці півострова – тут з Неопалимої Купини з Мойсеєм розмовляв Бог. Неопалима Купина жива досі, це високий кущ, обнесений стіною. Ченці стверджують, що подібних рослин більше немає ніде, це – єдина. В святих книгах Купину інакше називають терновим кущем. Ботаніки-біблеїсти позначають рослину як вид пустинної акації. На думку дилетанта, Купина найбільше схожа на ожиновий кущ.
На вершину гори Сінай ведуть дві стежки, одна полога, по ній бажаючі їдуть на верблюдах, а інша – крута, це вирубані в горі сходи з 3750 сходинок. Підніматися краще по давній, крутій стежці, підйом нелегкий, за часом займає близько півтори години. На виправдання перенесених труднощів можна сказати одне: у світі мало знайдеться таких красивих пішохідних маршрутів! По дорозі зустрічаються різні пам’ятки – наприклад, кипарис, який посадив пророк-Ілля, або кам’яні арки, біля яких за старих часів приймалося покаяння. Святий пустельник Іван Лествичник, який жив неподалік, написав в своїй печері книгу “Сходи, що ведуть до небес”, основний твір святої літератури. Звичайно, він мав на увазі іншу сходи, зі ступенями духовної досконалості, але аналогія очевидна.
Застереження:
Найлегше доїхати до монастиря на таксі, але треба обов’язково взяти з собою паспорт – по дорозі зустрінуться два-три блокпости військової поліції.
Найкращий час для сходження – з жовтня по квітень. Краще підніматися днем, у нежарку погоду, так набагато простіше, та й маршрут дуже гарний. Нічні підйоми придумали туроператори, так їм легше витягувати туристів з пляжу. Придумали навіть легенду, що зустріч світанку на горі знімає всі гріхи. Ченці тільки сміються, адже їм теж зручно: монастир відкритий для відвідувачів вранці, з 9:00 до 12:00, а потім ніякої метушні. Однак вдень в монастир можна потрапити і на службу (найчастіше вона починається в 4 годині дня).