Тернопільщина – край замків і легенд

Недавній тур по Тернопільській області став для нас справжнім відкриттям. Звучить досить пафосно, але це чиста правда. Ми, як, напевно, багато людей в нашій країні, були впевнені, що найцікавіші області з точки зору екскурсій і відпочинку на Західній Україні – Львівська та Закарпатська. Однак Тернопільщина перевершила всі очікування. Судіть самі: на території області є палац – точна копія Віденського замку, а також Волинський Версаль; саме тут знаходиться найгарніший адміністративний будинок в Європі і кілька унікальних парків, вік яких нараховує вже більше двох сотень років… І це далеко не все. Офіціальні документи кажуть, що Тернопільщина – найбагатша на заповідні території область України: 25 водоспадів і каскадів з водоспадів, більш 100 печер. Саме тут знаходиться один з найдовших у Європі річкових каньйонів – Дністровський (близько 250 км), найвищий рівнинний водоспад в Україні (17 м), 2 найбільші гіпсові печери в світі – Оптимістична (220 км) і Озерна (120 км), безліч стародавніх печерних храмів, а також найбільша кількість реліктових рослин і ендеміків (рослин, які зростають на обмежених територіях, як правило, всього лише в 2-3 місцях в світі).

Ну а замків в окрузі стільки, що навіть знаменита Львівщина може позаздрити.

Замок в Золотому Потоці – напевно, може похвалитися найнещаснішою долею і найжалюгіднішим станом на сьогоднішній день. Збудований у XVII столітті як родовий маєток з серйозними фортифікаційними укріпленнями, замок часто міняв господарів, кілька разів був спалений дотла, руйнувався або повністю перебудовувався. Нетривалий розквіт замку розпочався в 1840 році, коли нові господарі зробили з нього палац за проектом італійського архітектора, праворуч від замку засадили величезний парк, слава якого гриміла на всю Європу, ліворуч розрівняли землю і зробили бігові доріжки, поле для гри в городки і футбол (хоча він у ті часи ще так не називався), поряд побудували амфітеатр оглядові майданчики, з них відкривався чудовий вид на озеро, по якому гості каталися на човниках.

Два рази на рік – на Пасху і на Різдво – замок-палац ставав центром світського життя, тому що тут проходили шикарні бали, на які з’їжджалося все панство з округи. Біля парадних воріт розміщувалися кімнати для гри в більярд та інші розваги для чоловіків; справа – парадні зали, ліворуч – готель для гостей, кімнати для прислуги, стайні. Внутрішній двір маєтку був прикрашений скульптурами і рідкісними породами дерев. А через півстоліття готель переробили на в’язницю, кімнати для ігор – в будинок піонерів, міліцію, парадні зали – в швейну фабрику… Найдивніше, що Золотопотіцький замок перетворився на руїни зовсім не за радянської влади. Він розвалився (щоправда, не без допомоги жителів Золотого потоку) за останні 15-20 років, в період лихоліття і безгосподарності незалежної України.

Палац графа Бадені в Коропці – це і є згадана вище точна копія Віденського палацу, яка зараз опинилася в такій ж небезпеці, як свого часу і Золотопотіцький замок. Побудований в кінці XIX століття, палац вражав пишнотою не тільки фасаду, але й внутрішньої обробки паркетом стін і стель, що збереглася досі. На стелі парадного холу і зараз можна розгледіти вітражі – це було дно величезного акваріума, цікавий елемент декору, чи не так?! За палацом знаходиться сад, в якому досі можна побачити три 200-літніх тополі і такого ж віку безстидницю. Якщо напружити уяву і замість дитячих майданчиків з футбольними воротами побачити алеї, то далеко можна помітити плантації абрикосів і горіхів, а на місці неглибокого котловану одразу утворюється озеро, яким могли милуватися гості графа, прогулюючись парком.

Багатство графа і розкіш будівлі довго не давала спокою людям. З тих часів залишилася легенда, що граф хотів підлоги палацу викласти не паркетом, а золотими монетами. Але потім передумав, бо вирішив, що такий крок можуть сприйняти як неповагу до короля – адже на монетах була зображена державна символіка, і ходити по ній ногами – непристойно. Тоді граф вирішив укладати монети на ребро, але й ця затія не вдалася – монеток не вистачило.

Сьогодні палац знаходиться в аварійному стані, і вхід туди закритий (нам дозволили побродити по залах тільки як виключення). Ще пару років тому він використовувався як один з будинків дитячої школи-інтернату. Місцева влада, якій і належить це архітектурне диво, кажуть, що в даний момент спільно із львівськими фахівцями йде розробка проекту з відновлення палацу. Хочеться сподіватися…

Вишненевцький палацовий комплекс – це, як не важко здогадатися, Волинський Версаль. Правда, О. де Бальзак, який побував у цьому палаці в 1848 році, назвав його Польський Версаль. Треба сказати, що в настільки гордому порівнянні немає перебільшень: слава про красу і розкоші родового маєтку князів Вишневецьких гриміла далеко за межами Польщі.

Палац, найрозкішніший варіант якого був побудований за проектами українських, польських і французьких архітекторів у 1720 році, став справді чудовим. На першому поверсі розташовувався дзеркальний зал довжиною 80 метрів – точна копія дзеркального залу Версальського замку; парадний хол був весь прикрашений білою керамічною плиткою з блакитним малюнком (технологію нанесення малюнка фахівці досі не можуть відтворити, як це часто буває – малюнок жодної плиточки не повторювався), дах палацу був облицьований спеціально огранованим каменем, який переливався на сонці всіма кольорами веселки (її за радянських часів розтягнули на дахи сільських сараїв). З балконів відкривався чудовий вид на Дністер, до якого від палацових стін спускалися 3 каскади садів, а річка була перегороджена так, що утворювала каскади озер… Ми навіть не будемо говорити про величезну бібліотеку, колекції посуду і зброї, що належали Вишневецьким – все це зараз рознеслося по численних музеях Європи.

Про палацовий парк – окрема розмова. Як і всі парки, про які ми вже писали, він зберіг кілька старовинних дерев, під кронами яких прогулювалися пани. Крім того, тут є крамничка Тараса Шевченка, який жив і працював в замку в 1846 році. Але найважливіше – тут є чарівне дерево Уршульки, посаджене тут 2 століття тому як знак любові та вдячності. Дерево вміє виконувати бажання, для цього потрібно всього лише обійняти його і загадати свою заповітну мрію. Добре, що дерево на сьогоднішній день вже зросло до дуже навіть значних розмірів, тому одночасно може ощасливити не менше 5 осіб.

Наукові співробітники палацового комплексу, який у 2005 році отримав статус пам’ятки національного значення, досить оптимістично говорять про його майбутнє. Хоча, як звичайно, досі багато чого не зрозуміло і точних планів немає. Їм, як історикам, звичайно ж, хочеться, щоб палац відновили в тому вигляді, в якому він був у XVIII столітті, тобто зробити з нього меморіальний музей князів Вишневецьких. Реставраційні роботи вже йдуть, фасад будівлі оновлюється. Знову ж таки, хочеться сподіватися…

Язловецький замок – “Ключ Поділля” – в XVI-XVII століттях був найважливішим оборонним спорудженням східної частини Речі Посполитої, вважався навіть потужніший за свого знаменитого побратима з Кам’янця-Подільського. Коли військові дії закінчилися, замок, втративши своє оборонне значення і серйозно постраждавши в боях, більше не перестроювався. Але його життя на цьому не закінчилося: десь через 100 років поруч із замком виріс магнатський маєток з палацом і величезним парком, який в 1863 році було віддано жіночому католицькому монастирю.

Сьогодні монастир сестер непорочного зачаття діє, тут живуть 3 монашки, які власними руками за останні 10 років повністю відродили все, що було зруйновано за час радянської влади, підтримують палац і парк в хорошому стані. Монастир приймає не тільки віруючих, але й туристів – тут можна відпочити і пообідати (що й було запропоновано нашій групі), а також дбає про дітей з малозабезпечених сімей – монашки навчають їх, годують, розважають, і навіть грають з ними у футбол.

Кременецкий замок – мабуть, найлегендарніший з усіх, бачених нами під час туру. Він був одним з небагатьох, кому вдалося встояти під час нападів татаро-монголів в XII столітті, причому, не один раз. Але найцікавіше стало відбуватися через 300 років, коли замок разом з містом був подарований королем Речі Посполитої Сигізмундом своїй дружині – італійці Боні Сфорца. Нова господиня виявилася активною і досить успішним реформатором, серйозно зміцнивши замок, змінивши життя Кременця і значно поліпшивши свій фінансовий стан. Кажуть, коли королева Бона вивозила свої багатства з міста, для цього потрібно було декілька десятків карет.

Місцеві жителі склали безліч легенд про свою італійську господиню, причому більшість з них дуже навіть кровожерливі. Кажуть, що із замку на сусідню гору вів міст, за одною з розповідей, зроблений за примхою королеви зі шкіри, за іншими переказами – з волосся. Кажуть, що вона була вампіркою, тому постійно купалася в крові молодих дівчат, яких вбивали в одній з веж замку.

А незліченні багатства свої королева Бона охороняє досі, тому що більшу їх частину вона сховала в підземеллях замку. І тепер душа її не може знайти спокою, літає над руїнами. За легендою, скарби ці дістануться тому, хто у Великодню ніч зустріне на замковій горі Бону, у якої в роті буде ключ, і зможе поцілунком цей ключ у неї відібрати. Тоді королева проведе його в свою скарбницю і дозволить її відкрити. Але зробити це можна тільки під звуки великоднього дзвону – з останнім ударом двері закриються, і герой залишиться у підземеллі назавжди…

Бучацкий замок стоїть у руїнах вже не одну сотню років, місцеві мешканці розібрали на будівництво все, що могли. Ті стіни, що залишилися на замковій горі, які туристи можуть побачити досі, виявилися найбільш стійкими. Колись тут височів палац у стилі відродження, до палацового входу вели парадні ворота і підйомний міст, в центрі палацового двору бив фонтан… Оскільки замок тривалий час був родинним маєтком Потоцьких, люди кажуть, що під уцілілими замковими стінами зарита золота карета Потоцького і безліч інших багатств.

Чому так мало написано про замок? Та тому що в Бучачі є два архітектурних чуда, які своєю значимістю затьмарюють славу замку – це міська ратуша і костел.

Ратуша, побудована в 1751 році на прохання жителів міста на гроші Потоцького, на сьогоднішній день є найгарнішою адміністративною будівлею в Європі. Її створювали ті ж два архітектора, що працювали над знаменитим Собором Святого Юра у Львові, – Б. Меретин і Пінзель. Люди попросили, щоб в оформленні будинку була відображена боротьба добра зі злом – Пінзель (талановитий скульптор, майстерність якого мистецтвознавці порівнюють з Мікеланджело) створив 14 скульптур, що ілюструють знамениті античні та біблійні сюжети.

Костел, побудований десятьма роками пізніше і також прикрашений фігурами Пінзеля, вирізаними з липи й покриті фарбою, – справжній скарб України. По-перше, історики та мистецтвознавці досі не можуть знайти пояснення тому, що внутрішнє оздоблення костелу неймовірним чином збереглося і пережило не тільки Війну, радянську владу, а й наступні роки безгосподарності. Адже костел був і магазином, і складом, і навіть кочегарнею, а унікальні фігури великого майстра, вартістю близько 250 тисяч доларів кожна залишилися цілою і неушкодженою.

Сподіваюся, після всього прочитаного у когось з’явилося бажання приїхати на Тернопільщину і подивитися на всі ці пишноти своїми очима. Якщо ж склалося враження, що ми розповіли всі легенди і нічого нового дізнатися не вдасться – можемо запевнити тих, хто сумнівається, що ми не розповіли і 10% того, що почули під час 5-денного прес-туру. А для допитливих додам, що замки – це далеко не все, що може запропонувати Тернопільський край. Наприклад, у туроператора “Оксамит-КЛ” розроблена ціла серія екскурсійно-паломницьких турів (по святих місцях Тернопільщини), святково-обрядових турів (наприклад, святкування Дня Івана Купали в особливому місці з дотриманням народних традицій), а також спусків по Дністру і екстремальних досліджень печер.

Залишається тільки сказати: “Вперед, друзі, назустріч новим враженням!”

Додаткова інформація:

• Готелі в Тернополі